15.04.2020 Українська література 11 клас

Тема уроку. “Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа” (Образ Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко).
 Урок мовленнєвого розвитку №4. План-характеристика образу Марусі Чурай 

   

    Українська жінка… Мабуть, кожен із нас замислювався, яка ж вона за своєю природою? З прадавніх часів жінки втілювали в собі кращі риси нашої ментальності. Вони не тільки були дружинами високопоставлених чоловіків, а й самі були політиками, ученими, митцями. Але завжди на різних життєвих шляхах і перехрестях українська жінка стояла на боці милосердя, несла велику любов і родинний затишок. Вона була безмежно талановита, вірна й красива, як  Маруся Чурай. Тема нашого уроку: “Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа” (Образ Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко).

Аналізуючи один із найкращих жіночих образів, ми ще раз замислимося над найвищими моральними якостями людини.

У своєму романі Ліна Костенко показала Марусю Чурай як геніально обдарованого митця, як одного з творців українських пісень, що принесли всесвітню славу нашому народу. Немає сумніву, що, змальовуючи образ своєї попередниці, української поетеси ХVІІ ст., вона внесла у нього багато чого зі свого часу, зі своїх особистих стосунків з українським суспільством 70-80-х рр. 

Ліна Костенко у творі "Маруся Чурай"  змальовує трагічну долю легендарної народної співачки, життєвий шлях якої тісно пов'язаний із всенародною драмою — кривавою боротьбою уярмленого народу проти поневолювачів. Давня легенда доносить нам образ Марусі Чурай. Мелодійність її пісень переконує, що ця дівчина була надзвичайно талановитою, а відома історія отруєння її коханого говорить про сильний характер і палкі почуття. Ліна Костенко дала нове життя цьому легендарному образу.

Маруся успадкувала від своїх батьків благородство, гідність, чесність та душевну красу. А ще їй дістався співучий мамин голос. Вперше вона звернулася до пісні маленькою дівчинкою, коли загинув від ворожої руки її батько. Маруся побачила виставлену на острах його відсічену голову, і це незглибиме горе вилилося у співі: "А смерть кружляє, кружляє, кружляє навколо палі. Наносить білого снігу у очі його запалі..." А остаточно дівчина відкрила душу пісні, коли почула, як батькова слава звучить у кобзаревій думі:

Усе ввижалось: "Орлику Чураю,

Ой забили тебе ляхи у своєму краю!"

Все думала: хоч би ж було спитати,

хто склав слова про нього, про той край.

Що був же він ріднесенький мій тато,

а от тепер він — орлик, він Чурай.

Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Поетеса звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її Батьківщину. Загальнонародне боліло у її душі як особисте. Її пісні дивували багатьох міщанок, тому що, на їхню думку, складати їх повинні лише кобзарі:

Та й те сказати, —— що вона співає?

Сама собі видумує слова.

Таких дівок на світі не буває.

Хіба для того дівці голова?

Герої роману по-різному ставляться до її пісень. Одні — захоплюються ними, інші — не люблять, тому що часто відчувають засудження своїх вчинків з боку Марусі. Таких персонажів немало у творі. Це насамперед райці, Бобренчиха, Горбань і, звичайно ж, Вишняк та його рідня. Чураївні, яка вболіває за долю своєї землі, прикро усвідомлювати, що "у всіх оцих скорботах і печалях... — і чураївські голови на палях, і вишняківські голови на плечах".

Трагедія її особистості полягала найперше у невідповідності між Марусиними уявленнями про честь, гідність, совість, самопожертву в ім'я народу і тим, якими були її краяни. І тому боляче вразило дівчину те, що її коханий виявився такою ж дріб'язковою і нешляхетною людиною: "Нерівня душ — це гірше, ніж майна". В розпачі вона приготувала для себе отруту, але її випадково випив Гриць. Безневинно вона потрапила під суд, але не сказала й слова на свій захист. Вона була ошукана у своїй любові, і випалена нею дотла.

Від смерті її врятував Іван Остряниця, який привіз універсал від Богдана Хмельницького про скасування вироку. Слова універсалу про значення народного співця звучать вже не так для Марусі, як для людей, щоб вони зрозуміли, що саме співець дарує їхнім діянням безсмертя.

Маруся, несучи в серці свій біль, вирушає на прощу у Київ. Ми бачимо очима Чураївни та мандрівного дяка руйнацію України. Перед подорожуючими сторінка за сторінкою гортається велика книга життя українського народу. Перед їхніми очима уявно проходять мученицькі смерті його ватажків, "подвиги" ката Яреми Вишневецького, удовині села, голод на Волині та ще багато такого, про що " у селах ридма плачуть кобзарі".

Ще Україна в слові не зачата.

Дай, Боже, їй родити це дитя!

...Маруся болісно переживала смерть коханого, причиною якої вона вважала себе. Проте особиста драма не відвернула її очі від страждань народу. Її талант продовжував служити людям — пісні Марусі співає полтавський полк, виходячи в похід. У них виявляється нескорений дух та моральна краса дівчини, котра болісно переживає за долю рідного краю. Тому все сказане нею за її непросте життя їй вже не належить.

До образу Марусі Чурай зверталися митці різних часів. Вони прагнули увічнити цю дівчину в живописі, музиці, скульптурі, театральному мистецтві, літературі.

Сюжет про Марусю Чурай можна назвати “мандрівним”. Він покладений в основу творів багатьох письменників. Серед тих, кого захопила ця трагічна тема, були українські письменники:

 Л.Боровиковський – поема “Чарівниця”,

С. Руданський – “Розмай”,

М. Старицький – “Ой, не ходи, Грицю”,

В. Самійленко – “Чураївна”.

Кожний письменник зображує історію Марусі по-своєму – то в жанрі побутової трагедії, то соціально-побутової драми, то мелодрами.

Одна з найбільш вдалих версій була створена відомою українською письменницею Ольгою Кобилянською. Це повісь “В неділю рано зілля копала”, яка вийшла у 1909 році. Вона мала величезний успіх, була перекладена багатьма мовами світу, була поставлена на сцені.   

Але найбільш популярною стала версія Ліни Костенко. ЇЇ історичний роман у віршах „Маруся Чурай” став епохальною подією в українській літературі, став поетичним шедевром, аналогів якому небагато знайдеться і у світовій літературі. Своєю художньою силою він переконує нас в історичній реальності „дівчини з легенди”. 

Завдання:

1. Обміркувавши та проаналізувавши образ Марусі Чурай, складіть та запишіть у зошит розгорнутий план характеристики героїні.

2. (За бажанням) Напишіть лист-відгук до Ліни Костенко у вільній формі на тему: “Що приваблює сучасну молодь в образі Марусі Чурай? ”

Орієнтовний план характеристики художнього образу-персонажа

Вступ. Місце персонажа в системі образів твору. 

Основна частина. Характеристика персонажа як певного соціального типу. 

1. Соціальне і матеріальне становище. 

2. Зовнішній вигляд. 

3. Своєрідність світосприймання і світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок: 

а) характер діяльності і основних життєвих поривань;

 б) вплив на навколишніх (основна сфера, види і типи дії). 

4. Сфера відчуттів:

 а) тип ставлення до близьких;

 б) особливості внутрішніх переживань.

 5. Авторське ставлення до персонажа.

 6. Які риси особистості героя проявляються в творі:

 а) за допомогою портрета;

 б) в авторській характеристиці;

 в) через характеристику інших дійових осіб;

 г) за допомогою передісторії або біографії;

 д) через ланцюг вчинків; 

є) у мовній характеристиці;

 ж) через «сусідство» з іншими персонажами;

 з) через навколишнє середовище.

 Висновок. Яка суспільна проблема призвела автора до створення  образу.